Татуювання як мистецтво має настільки глибокі корені, що важко навіть уявити. Одні з найдавніших тату були знайдені на муміфікованих тілах, вік яких — тисячі років!

Важко точно сказати, де і коли з’явилось мистецтво тату, але в тій формі, до якої ми звикли, татуювання прийшли до нас з островів Нової Зеландії, Полінезії, Індонезії. Вони поширилися по світу на тілах моряків, і тепер майже в будь-якому місті легко можна знайти тату-салон, де й вас долучать до цього древнього мистецтва.

У різних народів татуювання наділяли найрізноманітнішими магічними властивостями: дітей оберігали від гніву богів, дорослих — у бою й на полюванні, старших — від хвороб. Але магія тату була не лише у "дикунів". У XVIII–XIX ст. британські моряки зображали на спині великі розп’яття в надії, що це збереже їх від тілесних покарань.

У арабів найсильнішим захисним талісманом вважалася тату з цитатами з Корану. В усіх прикладах тату так чи інакше піднімало соціальний статус людини. Але іноді татуювання могло бути і покаранням.

У Японії у XV–XVI ст. розбійникам наносили тату на лоб — горизонтальні та дугоподібні лінії, які зрештою утворювали ієрогліф «собака».

У Китаї також карали татуюванням на обличчі. Так само таврували рабів, військовополонених, дезертирів. І греки, і римляни, і навіть конкістадори використовували тату як клеймо. У ХХ столітті — в концтаборах, у СРСР — в колоніях.

Як не прикро, але цивілізація знецінила давнє тату-мистецтво, знизивши його до рівня ширвжитку. Відсутність попиту на якість пригнічувала тату майстрів, вбивала натхнення та пошук нових форм.

Лише з вибухом молодіжної культури 1950–60-х з’явилось нове покоління тату-майстрів, які повернули татуюванню статус мистецтва. Вони експериментували, змішували традиційні тату-образи Далекого Сходу, Полінезії, індіанців — і створювали нові стилі тату, школи та напрямки.

Так почалась нова сучасна епоха тату, яка й досі триває — жива, смілива, потужна.